Головна | Реєстрація | Вхід | RSS | Субота, 27.04.2024, 10:01 |
Школа №4м. Знам’янка | |
Вітаю Вас Гість |
|
Батькам(Батьківський лекторій) Поговоримо про те , як навчити слухати і чути свою дитину! Чимало дорослих вважає, що коли діти намагаються висловити якусь серйозну думку — це дуже кумедно. І при цьому дуже голосно сміються, вважають, що малюк нічого важливого сказати не може У цей час дитина здобуває гіркий досвід глузування. І здебільшого від кого? Від вальків! Від людей, яким довіряє найбільше на світі! Під час повторення такої ситуації необхідно співрозмовника перевірити, наскільки можна йому довіряти. І якщо малюк побачить тенденцію насмішок, може взагалі замкнутися і нічого ніколи більше не розповісти. Тому нам, дорослим, важливо показати дитині, що її хочуть і можуть вислухати, її незадоволення, роздратованість, Не треба поспішати, потрібно час і в процесі спілкування відчути мить, коли можна поставити відкрите серйозне запитання. Діти інколи хочуть на важливі теми і говорити про для себе речі. Необхідно знайти слова, які не роздратують дитину ще більше, а навпаки - налаштують на спільне обговорення питання чи проблеми. Чи існують якісь практичні прийоми, поліпшити стосунки в сім'ї і досягти порозуміння? На які поради можна спиратися у повсякденному житті? Один з таких прийомів називається активне слухання. Уміння слухати — навичка, необхідна кожній людині. Часто ми неправильно тлумачимо цей термін. Адже мовчання й очікування своєї черги висловитися зовсім не означає вміння слухати, а тим більше — чути. Особливо, якщо ваш співрозмовник — підліток, який ревно відстоює свою точку зору, багато що сприймає болюче та у будь-який момент готовий образитися і замкнутися у собі. Як же і коли необхідно слухати активно? Це варто робити у всіх ситуаціях, коли дитина (підліток) засмучена, чимось переймається, їй щось не вдалося, боляче, соромно, — тобто коли у неї емоційні проблеми, і ви бачите, як погіршився її настрій. Наприклад, розглянемо одну поширену ситуацію. Син приходить після уроків додому, кидає портфель і кричить; «Не піду я більше в цю школу!». Як правильно відреагувати? Що сказати підліткові? Як зберегти спокій, особливо якщо ви самі у цей момент втомилися, роздратовані, заклопотані? На думку найчастіше спадають звичайні, автоматичні відповіді, з яких можна скласти значний список наших помилок. Це накази, команди, погрози («Що означає «не піду»?! Ти хочеш залишитися неуком? Стати двірником? Не вчитимешся — ні копійки від мене не отримаєш!»), моралізування, повчання (які призведуть до так званої «психологічної глухоти», коли дитина просто перестає вас чути), критика, догани («У всіх діти як діти, а у мене... І в кого ти такий уродився? Що ти там знову утворив?!»), а також випитування, розслідування, пропозиції готових рішень, висміювання, звинувачення («Ти сам винен! Не сперечайся з учителем! Двієчник!»). І аж ніяк не повний перелік наших неправильних реакцій. Можливо, ми чинимо так із найблагородніших мотивів, бажаючи пояснити, навчити, звернутися до совісті, вказати на помилки і недоліки. А насправді — випліскуємо свої негативні емоції. І звичайно, така поведінка не допоможе нам встановити контакт і вирішити проблему. Скоріше, роздратування й образа з обох боків зростуть іще більше. Як цього уникнути? Спробуємо використати прийом активного слухання і розглянемо його на тому ж прикладі. Син (кидає портфель, зі злістю). Не піду я більше в цю школу! Батько (після паузи, повертаючись обличчям до дитини, дивлячись в очі). Ти не хочеш більше ходити у школу. Син (роздратовано). Там математичка до мене чіпляється! Батько (після паузи називає відчуття дитини, використовує ствердну форму висловлювання). Тебе щось розсердило (схвилювало, образило) на уроці математики. Син (з образою). Я сам цю контрольну зробив, а вона каже — списав! Батько. Я розумію тебе, це справді образливо. Син. Вічно вона до мене прискіпується. Батько, Думаю, я теж турбувався б. Син. Хоч ти мене розумієш. Гаразд, адже бувало, що я і списував. Але я доведу всім, що можу розв'язувати задачі самостійно! Як ви розумієте, це лише один з можливих варіантів бесіди. Але хоч би яка була ситуація, наша мета — не критична оцінка того, що відбувається, а спільний пошук рішення проблем. ОСНОВНІ ПРАВИЛА АКТИВНОГО СЛУХАННЯ
5. Говоріть, що розумієте її почуття.
Активне слухання — це не спосіб досягти чогось, а «просто» шлях до встановлення кращого контакту, спосіб показати дитині, що ми її розуміємо. Щоб навчитися чути свого малюка, не тільки слухати, а саме чути, стати уважним співрозмовником і, головне, активним слухачем, необхідно використовувати прості правила: 1. Навчіться відчувати, що саме цікаво вашій дитині, говоріть із нею про це. Часто батьки цікавляться насамперед шкільними справами своєї дитини, але, погодьтеся, окрім школи у житті так багато всього захопливого, стільки речей та явищ, про які можна розказати. Так, замість одвічних запитань: 2. Якщо дитина намагається про щось вам розповісти, ви бачите, що її щось турбує, тривожить, не поєднуйте «слухання» зі сторонніми справами: пранням, прасуванням, готуванням їжі, переглядом телепередачі.
Навчившись слухати і чути свою дитину, розуміти її переживання, ви залишитесь найкращими друзями на все життя.
Поради 1. По-справжньому любіть дитину: жалійте її, втішайте, підтримуйте, допомагайте, довіряйте.
2. Дитина, якій усе дозволено, теж нещаслива. В необмеженому просторі вседозволеності, де немає орієнтирів, дитині незатишно, а головне, вона втрачає відчуття, що є щось, чого не можна. Передавайте дитині такий досвід взаємовідносин, як компроміс.
3. Ніколи не порівнюйте своїх дітей між собою або з іншими дітьми типу: «І що ти за дитина така! Он у інших діти як діти...» Це ознака нелюбові до того, з ким порівнюєте.
4. Дитина повинна відчувати, що Ви сердитесь не тому, що вона погана, а тому, що вона, така гарна і розумна, приголомшила Вас своїм негарним вчинком.
5. Помірна похвала й подяка нестандартними словами сприяють формуванню в дитини впевненості в собі й прагненню до успіху. Знаходьте найменшу можливість підкреслити в дитині її позитивні риси, нові досягнення, просування вперед. Не використовуйте стандартне «молодець!» Краще, якщо Ви скажете: «Ти мені дуже допоміг!», «Ти нас так порадувала! Ми знаємо, що ти нас не підведеш!» Назвіть на знак подяки дитину ласкавим ім’ям.
6. Підтримуйте інтерес вашої дитини через її самовираження, прагнення щось зробити самостійно. Не акцентуйте увагу на невдачі типу: «Поклади на місце! Пам’ятаєш, як минулого разу... Втомилася я вже прибирати після тебе...» Краще виразіть надію на вдачу, разом аналізуйте причини неуспіху: «Я подумала, а що, як нам зробити отак... Знаєш, а в бабусі виходить саме так, як ми хочемо, але вона робить трохи інакше...».
7. Перед відходом дитини до школи, а якщо нема можливості, то ще ввечері, погладьте її зі спини за плечики й скажіть спокійно кілька слів впевненості: «Не хвилюйся в школі, ми віримо, що ти нас не підведеш. Ми любимо тебе». Тактильний контакт дуже важливий.
8. Уранці не вмикайте яскраве світло, не розмовляйте голосно й дуже емоційно. Увечері, перед сном, бажано аутотренінг із позитивною настановою.
9. Привчайте дитину до режиму дня, сну й відпочинку і зробите добре не тільки для неї, а й для себе.
10. Нехай в дитини буде її особистий куточок, столик, ватман, де вона зможе демонструвати свої творчі роботи, поробки, і буде впевнена, що все це при першій ліпшій нагоді не буде викинуте на смітник. Підростаючи, дитина поступово сама, коли буде готова, відмовиться від цього, на наш погляд, непотрібу. Ваша маленька людина не ваша особиста власність, і теж має право на свій особистий недоторканний психологічний простір, як ви на косметику, гребінець, капці.
11. Навчіть дитину прибирати за собою, але не робіть те, що дитина в змозі зробити сама. Хай буде правилом для Вас принцип педагогіки М. Монтессоррі, своєрідний заклик дитини: «Допоможи мені зробити це самому!» І нехай з вами буде завжди поруч духовність, бо все матеріальне – тимчасове й тлінне. Вічні цінності неминущі, вони допоможуть виховати вам гарного сина, гарну дочку. Ніхто батьками не народився. Маєте право на помилку і ви, і ваша дитина. Але з висоти вашого досвіду треба розуміти, що не всі помилки можна виправити, не кожне слово дитина забуде, не кожна настанова, згарячу сказана, буде корисною.
ВИСЛОВИ, ЯКИХ НІКОЛИ НЕ ПОВИННА ЧУТИ ВАША ДИТИНА
! «Підеш в школу, – ще довідаєшся...», «Може там з тебе людину зроблять !...»
! «Мені такий хлопчик (таке ледащо...) не треба ...!»
! « Вчитель не такий», «Клас не підходящий, – не такий, як сусідній», «Школа взагалі гірше, ніж та (якась!)»
! «Перестань! Сядь і посидь! Набрид, мотаєшся отут перед очима!»
! «Дай здачі, чого сидиш?», «Вдома ти он яка швидка, а як без мене, то нічого не варта...»
! «А чого від нього чекати гарного? Він же...»
! «То й що, що вчителька казала писати ось тут, а я тобі кажу...», «Хай собі каже вчителька, а в нас немає часу ходити на вулицю, дивитись на ту берізку... Ще чого!..»
! «І що ти за дитина така! Он у інших діти як діти...»
! «Поклади на місце! Пам’ятаєш, як минулого разу... Втомилася я вже прибирати після тебе...»
! «І коли ти вже... До тебе треба п’ять няньок, щоб витримати...», «Скільки це може продовжуватися...»
! «Ти в мене найкраща, найгарніша, не те що та Тетянка... Ніколи нічого в неї нема: ні фарб, ні клею.. Не дружи з нею...»
ВИСЛОВИ, ЯКІ ХОТІЛА Б ПОЧУТИ ВАША ДИТИНА:
! «Ти мені дуже допоміг!» «Ти нас так порадувала! Ми знаємо, що ти нас не підведеш!»
! «Я подумала, а що як нам зробити отак... Знаєш, а в бабусі виходить саме так, як ми хочемо, але вона робить трохи інакше...»
! «Я тебе так люблю... Ти нам дуже потрібна...»
! «Ми з татом хочемо, щоб ... , тому, що....»
! «Я в тебе вірю...», «Подумай ще раз,... я теж колись зробила таку саму помилку...»
! «Якщо вчителька саме так просила написати, то звичайно, звісно ж...»
! «А ти подякувала Сергійку за фарби ?... А чому ти не запропонував Толі свою допомогу.... Я зробила б так...»
! «Колись давно я теж була у схожій ситуації... Знаєш, я подумала, може й тобі так зробити...»
! «Давай з татом порадимося... Разом ми вигадаємо найкращий вихід...»
! «Мені було б приємно, якби ти... А бабуся мені вже давно казала, що дуже зраділа б, якби..»
! «У тебе сьогодні такий войовничий настрій... То може оголосимо війну бруду й пилу ... Допоможеш мені...»
! «В тебе таке непросте домашнє завдання. Ти розумний хлопчик, впорався. Але додавши ще й охайності, вийде ідеально... Що, як ми зробимо так...»
! «Пам’ятаєш, як минулого разу я тебе хвалила, мені так сподобалось. Зроби й цього разу так, щоб я тебе похвалила...»
ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ БАТЬКІВ: - Барташнікова І. А. Барташніков О. О. Серія книг «Азбука для батьків» / Розвиток уваги та навичок навчальної діяльності. – Тернопіль, 1998 - Барташнікова І. А. Барташніков О. О. Серія книг «Азбука для батьків» / Розвиток наочно-образного та логічного мислення. – Тернопіль, 1998
- Барташнікова І. А. Барташніков О. О. Серія книг «Азбука для батьків» / Розвиток уяви та творчих здібностей. – Тернопіль,1998
- Чередникова Т. В. Тесты для подготовки и отбора детей в школы (рекомендации практического психолога). – Санкт-Петербург, 1996
- Карпенко З. С. Експресивна психотехніка для дітей. – К., 1997.
- Медведева И., Шишова Т. Книга для трудных родителей. – М., 1994
- Гуткина Н. И. Психологическая готовность к школе. – М., 1993
- Тихомирова Л. Ф. Развитие познавательных способностей детей. – Ярославль, 1997
- Гаврина С. Е. и др. Развиваем руки, чтобы учиться и писать, и красиво рисовать. – Ярославль, 1997
Якщо ви дотримаєтесь цих порад у виховані - ваша дитина виросте врівноваженою та спокійною.
|
|
©Знам'янська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4 2024 |
Створити безкоштовний сайт на uCoz |