У цей час дитина здобуває гіркий досвід глузування. І здебільшого від кого? Від вальків! Від людей, яким довіряє найбільше на світі! Під час повторення такої  ситуації необхідно співрозмовника перевірити, наскільки можна йому довіряти. І якщо малюк побачить тенденцію насмішок, може взагалі замкнутися і нічого ніколи більше не розповісти. Тому нам, дорослим, важливо показати дитині, що її хочуть і можуть вислухати, її незадоволення, роздратованість, Не треба поспішати, потрібно час і в процесі спілкування відчути мить, коли можна поставити відкрите серйозне запитання. Діти інколи хочуть на важливі теми і говорити про для себе речі. Необхідно знайти сло­ва, які не роздратують дитину ще більше, а навпаки - налаштують на спільне обговорення питання чи проблеми.

Чи існують якісь практичні прийоми, поліпшити стосунки в сім'ї і досягти порозуміння? На які поради можна спиратися у повсякденному житті?

Один з таких прийомів називається ак­тивне слухання.

Уміння слухати — навичка, необхідна кожній людині. Часто ми неправильно тлу­мачимо цей термін. Адже мовчання й очі­кування своєї черги висловитися зовсім не означає вміння слухати, а тим більше — чути. Особливо, якщо ваш співрозмовник — під­літок, який ревно відстоює свою точку зору, багато що сприймає болюче та у будь-який момент готовий образитися і замкнутися у собі.

Як же і коли необхідно слухати активно? Це варто робити у всіх ситуаціях, коли ди­тина (підліток) засмучена, чимось перей­мається, їй щось не вдалося, боляче, сором­но, — тобто коли у неї емоційні проблеми, і ви бачите, як погіршився її настрій.

Наприклад, розглянемо одну поширену ситуацію. Син приходить після уроків додому, кидає портфель і кричить; «Не піду я більше в цю школу!». Як правильно відреагувати? Що сказати підліткові? Як зберегти спокій, особливо якщо ви самі у цей момент втоми­лися, роздратовані, заклопотані? На думку найчастіше спадають звичайні, автоматичні відповіді, з яких можна скласти значний список наших помилок. Це накази, коман­ди, погрози («Що означає «не піду»?! Ти хо­чеш залишитися неуком? Стати двірником? Не вчитимешся — ні копійки від мене не отримаєш!»), моралізування, повчання (які призведуть до так званої «психологічної глухоти», коли дитина просто перестає вас чути), критика, догани («У всіх діти як діти, а у мене... І в кого ти такий уродився? Що ти там знову утворив?!»), а також випитування, розслідування, пропозиції готових рішень, висміювання, звинувачення («Ти сам винен! Не сперечайся з учителем! Двієчник!»). І аж ніяк не повний перелік наших неправильних реакцій.

Можливо, ми чинимо так із найблагородніших мотивів, бажаючи пояснити, навчити, звернутися до совісті, вказати на помилки і недоліки. А насправді — випліскуємо свої негативні емоції. І звичайно, така поведінка не допоможе нам встановити контакт і ви­рішити проблему. Скоріше, роздратування й образа з обох боків зростуть іще більше. Як цього уникнути? Спробуємо використати прийом активного слухання і розглянемо його на тому ж прикладі.

Син (кидає портфель, зі злістю). Не піду я більше в цю школу! Батько (після паузи, повертаючись обличчям до дитини, дивлячись в очі). Ти не хочеш більше ходити у школу. Син (роздратовано). Там математичка до мене чіпляється! Батько (після паузи називає відчуття дитини, використовує ствердну форму висловлювання). Тебе щось розсер­дило (схвилювало, образило) на уроці математики.

Син (з образою). Я сам цю контроль­ну зробив, а вона каже — списав! Батько. Я розумію тебе, це справді образливо.

Син. Вічно вона до мене прискі­пується.

Батько, Думаю, я теж турбувався б. Син. Хоч ти мене розумієш. Гаразд, адже бувало, що я і списував. Але я доведу всім, що можу розв'язувати задачі самостійно!

Як ви розумієте, це лише один з мож­ливих варіантів бесіди. Але хоч би яка була ситуація, наша мета — не критична оцінка того, що відбувається, а спільний пошук рішення проблем.

ОСНОВНІ ПРАВИЛА АКТИВНОГО СЛУХАННЯ

1. Говоріть із дитиною, повернувшись до неї обличчям. Очі мають бути на одному рівні. Якщо ви на зріст виші за дитину - сядьте поруч.
2. Уникайте запитань, використовуйте ствердну форму висловлювань.
3. Тримайте паузу, даючи дитині час на обдумування.
4. Позначайте емоції, які відчуває ди­тина.

5.  Говоріть, що розумієте її почуття.
Унаслідок застосування активного слухання:

• негативні переживання дитини зника­ють або слабшають;
• переконавшись, що дорослий готовий слухати, дитина розповідає про себе все біль­ше, з'ясовуючи деталі, на які, можливо, сама не звертала уваги;
• дитина сама просувається у розв'язанні своєї проблеми, шукає різних шляхів її по­долання, проговорює їх разом із вами, ра­диться;
• дитина теж починає нас слухати і чути;
• ви дедалі краще розумієте своїх дітей;
• ви закладаєте фундамент довірчих сто­сунків.

Активне слухання — це не спосіб досягти чогось, а «просто» шлях до встановлення кращого контакту, спосіб показати дитині, що ми її розуміємо.

Щоб навчитися чути свого малюка, не тільки слухати, а саме чути, стати уважним співрозмовником і, головне, активним слу­хачем, необхідно використовувати прості правила:

1.  Навчіться відчувати, що саме цікаво вашій дитині, говоріть із нею про це. Часто батьки цікавляться насамперед шкільни­ми справами своєї дитини, але, погодьтеся, окрім школи у житті так багато всього захоп­ливого, стільки речей та явищ, про які мож­на розказати. Так, замість одвічних запитань:
«Як там у школі?», «Яку оцінку отримав?»,
«Що вивчили нового?», варто спитати: «Яка музика тобі зараз подобається?», «Чи сподо­балась тобі прем'єра нового фільму?», «Як тобі нова книжка популярного автора?».

2.  Якщо дитина намагається про щось вам розповісти, ви бачите, що її щось турбує, тривожить, не поєднуйте «слухання» зі сто­ронніми справами: пранням, прасуванням, готуванням їжі, переглядом телепередачі.
Намагайтесь хоча б 20 хвилин на день при­діляти дитині тільки для того, щоб слухати її уважно.

3. Не закидайте дитину запитаннями, не влаштовуйте допиту. Просто допоможіть їй висловитись, не намагайтесь перебивати, вставляти свої коментарі. Звичайно, частіше за все, дитина прагне не так отримати вашу
   пораду, рекомендацію, як просто розповісти про якусь подію.
4. Не розділяйте те, що говорить вам ди­тина, на важливе і неважливе. Інколи під­літок у захваті розповідає про футбольний матч, який побачив напередодні, а мати відповідає: «Та ну його, цей футбол, роз­кажи краще, як там у тебе у школі». Або  дівчина висловлює хвилювання з приводу того, що хлопець, яким вона захоплюється, не звертає на неї уваги, а мати відповідає: «Ще сто таких хлопців буде, не бери дурно­го в голову». Ось де яскраво простежуєть­ся, як батьки відсторонюються від проблем дитини, залишають її сам на сам зі своїми переживаннями.
5. Слухаючи дитину, будьте з нею на од­ній хвилі, постійно підтверджуйте свою уважність і зацікавленість знаками: кивайте головою, дивіться в очі, подавайте репліки, час від часу повторюйте те, що вона каже, тільки іншими словами. Цей прийом нази­вається віддзеркалюванням. Якщо правильно його застосовувати, дитина побачить, що ви її чуєте і розумієте.

6. Застосовуйте прийом «активного слу­хання»: використовуйте ствердну форму ви­словлювань, тримайте паузу, даючи дитині час на обдумування, позначайте емоції, які відчуває дитина, говоріть, що розумієте її відчуття.
7. Слухаючи дитину, поважайте її інте­реси, її особистість, будьте добрими. На­віть якщо потрібна суворість, поєднайте її з добротою — у рівних пропорціях. Ваші очі мають випромінювати терпіння, бажання почути маленького співрозмовника.

Навчившись слухати і чути свою дитину, розуміти її переживання, ви залишитесь най­кращими друзями на все життя.

 

Поради