Запобігання туберкульозу
За археологічними знахідками останніх часів, первісна людина виникла близько 4 мільйонів років тому. Туберкульозом страдали люди і тварини з давніх-давен, ще з доісторичних часів глибокої стародавності – відколи існують люди на землі. Ця недуга косила людей, заганяючи їх передчасно у могили.
У 1904 р. на території Німеччини поблизу Гейдельберга знайшли кістяка людини, що жила в кам’яному віці .(приблизно за 5000 років до н.е.). Лікар Бартельсу (Bartels) установив туберкульозне ураження декількох грудних хребців у цій знахідці.
У муміфікованих трупів єгиптян, що жили за 2000—2750 років до н.е. знайшли туберкульозне ураження кісток. Звідти взяли детрит, посіяли на живильне середовище і виросли живі збудники туберкульозу. Заразили ними морських свинок і морські свинки захворіли на туберкульоз.
В кінці ХІХ століття – на початку ХХ століття була всесвітня епідемія туберкульозу. Ця небезпека для людства стала поштовхом до значних відкриттів стосовно перемоги на туберкульозом. У 1882 р. німецький вчений Роберт Кох відкрив збудника туберкульозу, якого назвали його ім’ям – паличкою Коха, а зараз цього збудника називають мікобактерією туберкульозу.
У 1887 р. наш співвітчизник із Галичини Іван Пулюй відкрив х-промені, а згодом у 1895 р. їх відкрив німецький вчений Кондрат Рентген, за що він отримав Нобелівську премію. Це започаткувало розвиток рентгенології та поліпшило діагностику туберкульозу.
У 1919 р. французькі вчені Кальмет і Герен розробили вакцину БЦЖ. Вона являє собою живі пригнічені (авірулентні) мікобактерії туберкульозу бичачого виду. Це відкриття започаткувало щеплення проти туберкульозу.
У 1944 р. американський бактеріолог Ваксман, що народився на Вінничині, а навчався в Одесі, отримав антибіотик стрептоміцин, який виявився ефективним проти туберкульозу. Так із завершенням доантибактеріальної ери розпочалася антибактеріальна ера боротьби з туберкульозом. З 1954 р. в медичну практику увійшли такі протитуберкульозні препарати як ПАСК, тібон, препарати групи ГІНК. З 1965 р. почали застосовувати найефективніший і нині антимікобактеріальний препарат – рифампіцин. І до цього часу ефективнішого протитуберкульозного препарату в світі не знайдено.
Зараз третина населення земної кулі інфікована мікобактеріями туберкульозу. Щорічно в світі на туберкульоз захворюють 7 – 10 млн. чоловік. Загальна кількість хворих у світі досягає 50 – 60 млн.. Це дещо більше від усього населення України чи Франції.
Один хворий на туберкульоз може інфікувати в середньому 10–15 здорових осіб, а якщо він знаходитимеся в школі, театрі чи в громадському транспорті, то більше. Це сприяє значному поширенню туберкульозу. Ось чому Всесвітня Організація Охорони Здоров’я в 1993 році проголосила туберкульоз глобальною небезпекою. Останнім часом щороку 24 березня всі країни світу відзначають Всесвітній день боротьби з туберкульозом.
З 1995 р. в Україні зареєстрована епідемія туберкульозу. Сьогодні епідемічний стан спостерігається не тільки в Україні, але й у багатьох країнах світу, насамперед у тих, де низький рівень життя. До них віднесені всі посткомуністичні країни, більшість країн Африки і Азії.
Епідемія туберкульозу характеризується як триєдина епідемія. Це означає, що епідемія туберкульозу містить три складових.
Перша складова включає зростання захворюваності на типовий туберкульоз, тобто такий, який спостерігався в доантибактеріальну еру.
Друга складова епідемії зумовлена хіміорезистентним туберкульозом, яка поширюється швидкими темпами і створює велику небезпеку. Річ у тому, що в Україні до 1 січня 2001 р. не вистачало протитуберкульозних препаратів. Хворі лікувалися нераціонально, малими дозами препаратів, робили перерви у лікуванні й це призвело до того, що мікобактерії туберкульозу призвичаїлися до багатьох препаратів. Ця звичка у мікобактерій передається по спадковості із покоління в покоління. Таким чином, якщо здорова людина заразиться стійкими до протитуберкульозних препаратів мікобактеріями, то тоді її не можна лікувати цими препаратами, бо вони неефективні. Через відсутність нових протитуберкульозних препаратів існуючі нині препарати стають неефективні та хворі не можуть вилікуватися. Часто-густо у них туберкульоз прогресує і вони помирають. Сьогодні в Україні близько 25,0 % нових хворих заразилися хіміорезистентними мікобактеріями. У деяких країнах світу ця цифра сягає 50,0 %.
Третя складова епідемії зумовлена туберкульозом на тлі синдрому набутого імунодефіциту (СНІДу) та у інфікованих вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Зважаючи на те, що близько 90,0 % дорослого населення України інфіковані мікобактеріями туберкульозу, то якщо будь-хто з них заразиться ВІЛ чи захворіє на СНІД, то через зниження імунітету половина ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД захворює на туберкульоз.
Ми проаналізували 142 хворих на СНІД У 49,3 % хворих на СНІД розвинувся туберкульоз. Їх лікували тільки від туберкульозу, бо на лікування СНІДу не було грошей. Адже антиретровірусні препарати треба приймати все життя, а річна вартість їх становить близько 120 тис. доларів США. Результати плачевні. Припинення бактеріовиділення у цих хворих досягнуто лише в 10,59 %, зменшилися каверни – у 31,74 % хворих, а інші 57,65 % хворих на туберкульоз і СНІД померли.
Отже, туберкульоз – це не тільки медична проблема. Від медиків у боротьбі з туберкульозом залежить біля 15–20 %, решту від Уряду, від добробуту народу, від його рівня життя, а значить, і від економіки. Туберкульоз – проблема соціальна, яка віддзеркалює соціально-економічний стан країни, культурно-освітній рівень та благополуччя населення, ступінь розвитку охорони здоров’я, у тому числі і фтизіатричної служби.
Сьогодні в Україні зареєстровано 675382 хворих на туберкульоз, що дорівнює 1,4 % від усієї чисельності населення країни, але хворі активними формами туберкульозу складають 144041.
За останні 11 років (1990–2000 рр.) захворюваність всіма формами туберкульозу збільшилася у 2,14 разу, або з 32,0 до 68,6 на 100 тисяч населення. Це означає, якщо ми у 1990 р. виявляли 16404 нових хворих, то у 2000 р. їх виявили 33634.
У 1990 р. в Україні померло від туберкульозу 4212 хворих, а у 2000 р. від туберкульозу помер 10992 хворих. Якщо в 1990 р. смертність від туберкульозу становила 8,1 на 100 тис. населення, то у 2000 р. – 22,3 на 100 тис. населення, тобто смертність зросла в 2,75 разу. Отже, щороку туберкульоз забирає набагато більше життів (80,7 %), аніж всі інші інфекційні та паразитарні хвороби разом взяті.
Порівняно із СНІДом чи деякими іншими небезпечними хворобами туберкульоз має ту особливість, що ймовірність заразитися туберкульозом набагато більша, аніж іншими інфекціями, бо туберкульоз – це повітряно-крапельна і повітряно-пилова інфекція. Достатньо побувати із заразним хворим у будь-якому транспорті (трамваї, літаку тощо), щоб заразитися.
Як заражаються туберкульозом? Щоб заразитися і захворіти на туберкульоз має бути 3 компоненти епідемічного процесу:
1) джерело або резервуар туберкульозної інфекції;
2) механізм передачі туберкульозної інфекції;
3) сприйнятливість організму людини чи тварини до туберкульозної інфекції.
1. Джерелом або резервуаром туберкульозної інфекції може бути хвора людина, більше 55 видів сільськогосподарських тварин, птахів, риб, а також заражені мікобактеріями продукти тваринного і рослинного походження, ґрунт, органічні й неорганічні речовини, в яких живуть, розмножуються чи зберігаються збудники туберкульозу.
Туберкульоз від хворого поширюється повітряно-крапельним (при кашлі, чханні, розмові) та пиловим способом (засохлі крапельки мокротиння перетворюються в інфікований пил, який є на підлозі, предметах, в повітрі).
Оскільки немає такого органу людини (тварини), який би не уражався туберкульозом, то залежно від місця ураження мікобактерії туберкульозу можуть виділятися від хворого різними шляхами.
Мікобактерії туберкульозу виділяються з харкотинням при туберкульозі органів дихання. Це найчастіший спосіб і становить близько 95,0 % випадків
Мікобактерії туберкульозу виділяються з калом при туберкульозі шлунково-кишкового тракту (шлунку, тонкого і товстого кишківника, жовчного міхура, прорив у кишківник туберкульозних гнояків із очеревини, заочеревинного простору тощо).
Збудники туберкульозу виділяються із сечею чи спермою при туберкульозі сечостатевої системи (нирок, сечового міхура, простати, яєчок, піхви, матки, придатків матки та ін.). При туберкульозному ураженні жіночих статевих органів збудники туберкульозу можуть виділятися із менструальними виділеннями.
Можливе виділення мікобактерій з молоком при годуванні дітей матерями, що страждають на туберкульоз молочної залози.
Мікобактерії виділяються із сльозами при туберкульозі очей, з виразок, нориць – при туберкульозі шкіри, лімфатичних вузлів чи кісток із норицями.
Тварини виділяють мікобактерії туберкульозу із харкотинням, слиною, фекаліями, сечею, заражаючи пасовища. Збудники туберкульозу можуть потрапити у здоровий організм людини при споживанні заражених м’ясо-молочних продуктів (молока, сиру, масла, м’яса тощо).
Поширення туберкульозу шляхом прямого контакту можливе при неохайності хворого, коли його руки забруднені мокротинням, наприклад, при рукостисканні, поцілунках. Так найчастіше заражаються діти.
Непрямий контактно-побутовий шлях передачі туберкульозної інфекції відбувається при зіткненні людини із зараженим хворим одягом, білизною, рушником, посудом, зубною щіткою, носовою хусткою і т.п.
Більшість контактних осіб захворюють на туберкульозу в перші 6 – 12 міс. від початку контакту, хоча частина членів родини можуть захворіти й через 9–12 років спільного проживання з хворим.
Збудник туберкульозу. Є більше 120 видів мікобактерій. Найнебезпечнішими є зокрема такі. Мікобактерії туберкульозу людського виду, до яких сприйнятливі людина, мавпи й деякі інші види тварин.
Мікобактерії туберкульозу бичачого виду можуть спричинити хворобу у людини, великої рогатої худоби, свиней, кіз, м’ясоїдних тварин, коней, овець, оленів, маралів, борсуків та ін.
Мікобактерії туберкульозу пташиного виду найнебезпечніші для курей, фазанів, людини, великої рогатої худоби. Свині легко заражаються мікобактеріями туберкульозу людського, бичачого, пташиного, мишачого видів.
Мікобактерії туберкульозу рибного виду уражають акваріумних, річкових, морських риб, найчастіше карпових, лососьових, анабантових, харацинових та інших риб. Інколи спостерігається повальна загибель риб від туберкульозу. В Україні вже є випадки туберкульозу, спричиненого мікобактерією африканською.
Мікобактерії живуть у річковій воді до 5 міс., в ґрунті – 1–2 міс., у фекаліях і на пасовищах – більше 1 року, в молочних продуктах (масло, сир та інші), що зберігаються на холоді – до 10 міс., в пилу – до 3–5 міс. При температурі мінус 23 ° С мікобактерії туберкульозу не гинуть 7 років, а сонце їх вбиває лише від 7–10 хвилин (пряме) до 2 – 6 годин (розсіяне).
2. Механізм передачі туберкульозної інфекції – це друга компонента епідемічного процесу, це, по суті, шляхи і способи зараження. Слід зазначити, що те місце, де відбувається первинний контакт організму з мікробом, називають вхідними воротами інфекції.
Аерогенний спосіб зараження відбувається так. При кашлі, чханні, розмові хворий виділяє заражені збудниками краплини. Вони перебувають у вигляді аерозолю, який швидко висихає. Частина крапель багатих мікобактеріями довго знаходяться у зваженому стані в повітрі та при вдиханні людиною легко досягають альвеол. Більші краплі осідають змішуються з пилом, потім пил піднімається і його вдихає людина. Крупніший пил осідає у дихальних шляхах, звідки евакуюється мукоциліарними війками, якими покрита слизова оболонка дихальних шляхів і при кашлі. Дрібніший пил досягає дрібних бронхів, альвеол, де мікобактерії починають розмножуватися.
Аліментарний спосіб зараження можливий при вживанні молока і молокопродуктів від хворих на туберкульоз корів, кіз.
Трансплацентарне зараження плоду можливе при заковтуванні плодом інфікованих мікобактеріями навколоплідних вод, через кров, при потраплянні фільтруючих форм мікобактерій до плода через плаценту, при пошкодженні плаценти під час пологів.
Інші шляхи передачі мікобактерій в здоровий організм є такі: через кон’юнктиву ока, шкіру, статеві органи, мигдалики, при операціях тощо.
3. Сприйнятливість організму людини чи тварини до туберкульозної інфекції – це третя складова епідемічного процесу. Туберкульоз не є високо заразним захворюванням. При тривалому контакті з бактеріовиділювачем інфікується 25,0 – 50,0 % людей. Тільки 5,0 – 15,0 % інфікованих занедужують на туберкульоз, інші виробляють нестерильний імунітет і залишаються здоровими.
Імунітет при туберкульозі називають нестерильний, клітинний, опосередкований Т-лімфоцитами. У сприятливих умовах через 4 – 8 тижнів після БЦЖ-вакцинації чи інфікування в організмі з’являється клон навчених Т-лімфоцитів і так формується імунітет.
Діагностика туберкульозу. Ті інфіковані мікобактеріями, у яких імунітет не спрацьовує, захворюють на туберкульоз. Симптомів туберкульозу, які були б притаманні лише цій недузі немає. Однак, кожний лікар і кожний громадянин повинен знати, що при туберкульозі легень можуть бути такі ознаки: 1) кашель протягом 3 тижнів і більше; 2) зниження маси тіла (схуднення); 3) слабість, втомлюваність; 4) субфебрилітет (підвищення температури тіла до 37,2 – 37,5°С або лихоманка (підвищення температури до високих цифр – 38,0–39,0°С з ознобом); 5) потіння вночі; 6) біль в грудній клітці; 7) задишка; 8) погіршення апетиту; 9) кровохаркання.
При позалегеневому туберкульозі найчастіше можливі такі симптоми із вже перерахованих: 1) зниження маси тіла; 2) субфебрилітет або лихоманка; 3) потіння вночі. Окрім того, можливі й такі ознаки залежно від ураженого органу, наприклад: 1) біль, припухлість шкіри, нориці при ураженні лімфатичних вузлів, суглобів; 2) головний біль, температура, сонливість, напруження потиличних м’язів при туберкульозному менінгіті та ураженні центральної нервової системи; 3) непліддя, білі, болісні менструації при туберкульозі жіночих статевих органів; 4) болі в попереку, часте сечовипускання при туберкульозі сечових органів. При інших локалізаціях туберкульозу можливі й інші симптоми.
При появі будь-яких із зазначених симптомів кожна людина повинна звернутися до лікаря, щоб пройти обстеження і вияснити причину появи цих ознак. Для своєчасної діагностики туберкульозу всі діти до 14 років повинні проходити щорічну туберкулінодіагностику, тобто пробу Манту. Ця проба вважається позитивною при діаметрі папули 5 мм і більше, яку вимірюють через 72 год. після проведення реакції. Все доросле населення повинно раз у два роки обстежуватися методом флюорографії. Деякі категорії працівників, наприклад, поварі, вчителі, медичні працівники та ін. повинні обстежуватися флюорографічно щороку. І туберкулінодіагностика, і флюорографія повинні проводитися в поліклініках за місцем проживання безкоштовно і безвідмовно. При будь-яких відмовах, вимогах платні слід звертатися до суду, посилаючись на порушення 49 статті Конституції України, де записано: “Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. …У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно;”.
Попередження туберкульозу серед населення. Кожна людина повинна пам’ятати, що зараження туберкульозом найчастіше відбувається під час спілкування з хворою людиною при вдиханні мікобактерій туберкульозу з дрібними краплями мокротиння та слини, а також при вживанні продуктів від хворої на туберкульоз худоби, риби, птиці. Зараження може відбуватися тоді, коли мікобактерії туберкульозу потрапляють в організм з пилом, через предмети вжитку, посуд, постіль, папери, недопалки від хворого на туберкульоз. Туберкульоз розвивається тоді, коли у людини знижений імунітет внаслідок тривалого стресу, депресії, виразкової хвороби, цукрового діабету, захворювань щитовидної залози, недостатнього харчування, поганих житлових умов, виснажливої праці тощо.
Тому профілактика туберкульозу має бути така:
1. Уникати прямих контактів з хворими на туберкульоз людьми і тваринами, бездомними тваринами;
2. Не докурювати цигарки після нікого з курців, а якщо вже є така необхідність, то слід докурювати через мундштук;
3. Користуватися особистими предметами гігієни;
4. Вести здоровий спосіб життя: регулярно відпочивати, виконувати фізичні вправи, не палити, не вживати алкоголю, наркотиків;
5. Докласти зусиль, щоб їжа кожної людини була поживною, багатою на вітаміни, білки, жири і вуглеводи, мінеральні речовини для підвищення імунітету;
6. Не купувати продукти на стихійних ринках, бо вони можуть бути заражені мікобактеріями туберкульозу;
7. Регулярно провітрювати житло, не допускати накопичення пилу в приміщенні;
8. Оберігати себе від ВІЛ-інфекції, уникати випадкових статевих стосунків, користуватися презервативом.
Профілактика туберкульозу у членів сім’ї, у якій виявили хворого на на цю недугу:
1. Хворий-бактеріовиділювач є заразний і повинен бути ізольований (в стаціонарі, окремій кімнаті);
2. Слід ізолювати всіх дітей від хворого;
3. У помешканні санітарно-епідеміологічна станція повинна провести дезинфекцію: дезінфекційними розчинами (хлорамін, хлорантоїн). Посуд треба протягом 30 хв. кип’ятити в 2 % соди або 2 % розчині хлорного вапна (20 г хлорного вапна + 1 л води);
4. Слід обстежити на туберкульоз всіх членів родини;
5. Хворий повинен:
– дотримуватися елементарних правил гігієни;
– користуватися окремим посудом, ретельно мити його, а після миття облити окропом;
– користуватися окремим рушником, мати окрему кімнату, ліжко; Якщо у хворого немає окремої кімнати, то його ліжко відгородити ширмою;
– виварювати рушники і білизну хворого;
– хворий не повинен плювати на підлогу (бо мікобактерії туберкульозу є в слині та мокротинні);
– плювати слід тільки в плювальницю (на дно плювальниці треба налити 3–5 мл 5% хлораміну);
– виділене харкотиння не можна виливати у каналізацію, а прокип’ятити протягом 15 хв. у 2 % розчині соди, або спалити на вогні;
– кімнату, де мешкає хворий не можна обклеювати шпалерами, а двічі на рік білити стіни і стелю гашеним вапном з додаванням 20 % розчину формаліну або пофарбувати олійною фарбою, щоб потім мити щіткою з милом.
– житло і кімнату хворого щоденно прибирати вологою ганчіркою з милом або содою;
– відчиняти квартирку в будь-яку пору року, а взимку якомога довше;
– температура в кімнаті має бути нижчою за 16–18 ° С; влітку спати на відкритому повітрі;
Отже, туберкульоз – це інфекційна, соціально небезпечна хвороба, яка викликається мікобактеріями туберкульозу, перебігає з періодичними загостреннями, рецидивами та ремісіями, може вражати всіх людей, але найчастіше найбідніші, соціально дезадаптовані верстви населення (біженці, мігранти, особи, які перебувають в установах кримінально-виконавчої системи, особи без постійного місця проживання, алкоголіки, наркомани тощо), спричиняє високу тимчасову та стійку втрату працездатності, вимагає тривалого (від 6–8 міс. і більше, інколи все життя) комплексного лікування та реабілітації хворих. Краще остерігатися туберкульозу, аніж лікувати його. Чим раніше виявлений хворих на туберкульоз, тим ефективніше його лікування. Будьте пильні! Дорослі, навчайте дітей особистої гігієни і попередження туберкульозу, не забувайте 1 раз у рік завести дитину у прищеплювальний кабінет своєї поліклініки, щоб зробити пробу Манту. Дітям 7-ми і 14-річного віку треба зробити ревакцинацію вакциною БЦЖ, якщо у них негативна проба Манту. Не забувайте самі 1 раз у 2 роки зробити флюорографію грудної клітки. Пам’ятайте, ваше здоров’я – у ваших руках!
| 
